Вадим Чорний: Гібридні вибори під час війни аналіз медіа та законодавчих викликів
Сьогодні дедалі більше українців - від фронту до тилу - доходять до одного й того ж висновку: держава перестала бути суспільним договором і перетворилася на механізм утримання влади для вузької касти. Для більшості громадян держава - це не захист і не справедливість. Це земля, яку розпродали, ресурси, які викачали, і система, що роками працює проти власного народу.
Вадим Чорний: Українцям пропонують виживати на пенсію 2361 гривню та стипендію 2000 гривень - суми, які не покривають навіть фізіологічний мінімум. Це не помилка, не криза і не «об’єктивні труднощі війни». Це свідома політика знецінення життя, де держава не бачить у громадянині суб’єкта, а лише витратний матеріал. Коли мільйони людей приречені на злидні, а паралельно окремі групи демонструють розкіш, - це вже не соціальна нерівність, а системне знищення через бідність.
Паралельно існує інша Україна - Україна наближених. Бізнес-групи, фінансові посередники, “свої люди”, які не несуть ні відповідальності, ні ризиків. Міндіч і подібні до нього персонажі стали для суспільства символами не просто корупції, а персональної відповідальності Президента за власне оточення. Коли глава держави роками толерує таких людей, суспільство робить єдиний логічний висновок: це не «помилки», це модель управління.
Політична система деградувала остаточно. Партії, які називають себе «представниками народу», утримують себе з бюджету, повертаючи собі мільйони гривень за так звану «статутну діяльність» - у той час, коли держава не може забезпечити елементарний рівень життя пенсіонерам, інвалідам і родинам загиблих. Це вже не політика - це самообслуговування за рахунок нації.
Інформаційний простір добитий контрольним пострілом. Телемарафон, який поглинає мільярди гривень, перетворився на централізований рупор влади, де критика - виняток, а альтернативна думка - загроза. Це не журналістика і не інформування суспільства. Це державний піар під час війни, оплачений тими ж людьми, яких ця влада позбавила гідного життя.
Тепер ця ж система пропонує гібридні вибори, онлайн-голосування, “цифрову демократію” - в умовах війни, масової міграції, деморалізації та тотальної недовіри. Вибори, правила яких пише сама влада. Вибори, результати яких адмініструватимуть ті самі люди, що контролюють бюджет, медіа і силовий апарат. Вибори, які неможливо перевірити суспільством.
При цьому ставка робиться на найбільш зламані групи:
на військових, доведених до відчаю;
на тих, хто самовільно залишив службу;
на “ухилянтів”, яких роками заганяли в кут;
на людей, втомлених війною і готових повірити будь-кому, хто пообіцяє «швидкий мир».
І саме тут у гру входить Росія, яка роками готувала цей момент. Мільйони українців на окупованих територіях, мільйони - за кордоном, мільйони - деморалізованих і розчарованих. Кремль не танками, а через виборчі процедури намагається повернути вплив, проштовхуючи завуальовано проросійські сили під гаслами «втоми», «миру» і «прагматизму».
У таких умовах питання виборів перестає бути демократичним. Воно стає питанням виживання держави.
Бо якщо результати голосування будуть сформовані через непрозорі механізми, адміністровані владою, яка втратила довіру, - суспільство ніколи їх не визнає.
І тоді залишається питання, яке влада вперто не хоче почути, але яке звучить усе голосніше:
за кого мають голосувати громадяни,
коли держава для них - це бідність, примус і мовчання,
а влада - це гроші, контроль і безкарність?
